«Чорна ніжка» картоплі

Захворювання «Чорна ніжка» викликане бактеріями роду Pectobacterium, в основному Pectobacterium phytophthorum (Appel.) Waldee., Burg.

Хвороба розповсюджена в усіх регіонах вирощування картоплі. Викликає загнивання нижньої частини стебла молодих рослин та мокру гнилизну бульб. Розвиток хвороби призводить до зрідження посадок , зниження продуктивності, погіршення насіннєвих та продуктових якостей при зберіганні. Недобір урожаю, в залежності від погодних умов та агресивності патогена, може коливатися від 1-2 до 50-75%. Ураження 5% в період вегетації призводить до втрат 20% бульб в період зберігання.

Збудник чорної ніжки може уражувати широке коло рослин-господарів. Оптимальна температура —  21-26 oC, проте розвиток можна спостерігати за досить широкого діапазону температур від 2 до 32 оС. Джерело інфекції – уражені залишки в грунті та на його поверхні (в яких збудник може зберігатися протягом 2-ох років), а також хворі бульби.  Зовні здорові бульби з-під уражених кущів можуть містити в собі приховану інфекцію, розвиток якої почнеться за сприятливих умов.  Хвороба може розповсюджуватися личинками комах. Уражує як наземну, так і підземну частини рослин в усіх фазах його розвитку. Проявляється у вигляді ураження прикореневої частини стебел в період вегетації («чорна ніжка») та загнивання бульб («м’яка гниль») в полі та під час зберігання.

При повільному протіканні хвороби (за сухих умов) вона несе хронічний характер. Хворі рослини можна знайти вже після сходів. Нижні листки уражених рослин  стають шкірястими, крихкими, із загнутими догори краями, а верхні скручуються й лишаються дрібними. Гілочка і черешки листків розмішуються під більш гострим кутом до головного стебла. Уражені рослини часто одностебельні.

Найхарактернішою ознакою хвороби є почорніння основи стебла, яке поширюється вгору на 10-15 см і вище. На черешках і пластинках листків з’являються коричневі плями та смуги.

У вологу погоду почорніле стебло загниває і легко висмикується з грунту, що і відрізняє «Чорну ніжку» від Ризоктоніозу. При поперечному розрізі стебла видно почорніння судин. Якщо помістити кінець стебла в воду можна помітити виділення слизу.

Чорна ніжка викликає здерев’яніння судинної тканини стебла, появу в судинах тилів, перетворення більшої частини клітин кірки і серцевини у склероїди. У клітинах листків і стебел утворюються численні протеїнові кристали. Все це надає стеблу міцності, і воно залишається вертикальним до кінця вегетації.

При ранньому розвитку чорної ніжки хворі рослини бульб не утворюють, а при пізнішому бульби хоч і утворюються, але більшість з них уражується внутрішньою чорною гниллю, яка завжди починається з пуповинної частини бульби.

Ураження бульб спостерігається в другій половині вегетації. В місці прикріплення бульби до столону з’являється розм’якшення безбарвного або світло-жовтого кольору. Пізніше серцевина бульби, починаючи зі столонної частини, загниває. Тканини темніють, стають м’якими, слизовими, набувають неприємного запаху. На межі між хворою та здоровою тканиною розташована темна смуга з опробковілих клітин. Відмінна особливість хворих бульб – потемнівша шкірка, наявність тріщин, легка вага. Із тріщин витікає рідина неприємного запаху. Всередині бульби можуть утворюватися порожнини. При зберіганні уражені бульби стають джерелом  мокрої гнилизни.

Збудник має лектолітичні ферменти, що викликають мацерацію, ослизнення та мокру гнилизну. Бактерії проникають в середину бульби через столони, сочевички та різноманітні пошкодження. В період вегетації захворювання може передаватися комахами. Найбільшої шкоди чорна ніжка приносить за умов підвищеної вологості на важких грунтах. Однак у вологі роки чорна ніжка та мокра гнилизна активно розвивається також на супіщаних грунтах.

Заходи захисту:

  1. Просушування та озеленення бульб після збирання.
  2. Прогрівання насінного матеріалу протягом 2-3 тижнів при температурі 14-18С у період спокою бульб з подальшим видаленням хворих бульб.
  3. Поверхнева дезінфекція бульб зареєстрованими протруйниками перед посадкою.
  4. Передзбиральне скошування або хімічне знищення картопляного бадилля.
  5. Фітоочищення.
  6. Використання сортів картоплі з підвищеною стійкістю до «чорної ніжки».