Картопля – одна з найбільш продуктивних сільськогосподарських культур, характерних для вирощування в помірній зоні. В агропромислових і фермерських господарствах, на городах і дачних ділянках України щороку вирощується близько 19,5 млн тонн картоплі. Україна посідає четверте місце в світі з виробництва картоплі, поступаючись лише Китаю, Росії та Індії, а за споживанням, близько 100-130 кг на особу в рік, що є досить стабільним показником, можна закономірно назвати картоплю «другим хлібом» звичайного українця. Проте знаходячись за показником валового виробництва на третьому місці в Європі (після Росії та Польщі), за урожайністю Україна посідає одне з останніх місць. Одним з передових факторів, що призвели до такого стану – є невміле та неефективне використання сортових потенціалу картоплі. На значних площах під картоплею переважають старі сорти, районовані понад 20 років тому або картопля масової репродукції.
У системі технологічних та організаційних заходів щодо підвищення і забезпечення стабільності врожаїв картоплі, провідне місце належить сорту, через який реалізуються потенційні можливості ефективності її вирощування.
До дев’яностих років минулого століття в Україні вирощували картоплю сортів власної селекції. Крім того були поширені сорти російської та білоруської селекції. Кількість районованих сортів не перевищувала 40. В 1992-1993 роках, поряд з іншими культурами, розпочалось завезення в Україну сортів картоплі зарубіжних країн (Німеччина, Нідерланди, Шотландія та ін.). В 1997 році, в Реєстрі сортів рослин України знаходилося 59 сортів, з яких 37 були виведені в науково-дослідних установах України. На 2005 рік кількість зареєстрованих сортів збільшилась до 107 одиниць.
В 2009 році в Україні було зареєстровано 133 сорти, серед яких: 75 української селекції та 58 – зарубіжної.
В 2010 році до Реєстру сортів рослин України було занесено 143 сорти картоплі, з них 78 вітчизняної селекції та 65 зарубіжної. Хотілося б відмітити, що сортимент сортів вітчизняної селекції за рік поповнився лише на 3 одиниці, в той час як зарубіжних стало більше на 7 сортів. Окрім цього, існує дуже багато місцевих сортів. Останніми роками в Україні спостерігається реалізація багатьох сортів та гібридів картоплі, які не тільки не внесені до Державного реєстру України, а навіть не існують, як сорти. Це, така собі, невідома картопля «під споживача» з мелозвучною назвою та запевненням продавця щодо надзвичайної урожайності.
Останніми роками серед населення спостерігається зростання попиту на картопле продукти (чіпси, картопля фрі, напівфабрикати та ін.). Ще років 10 тому, сортимент української селекції не міг конкурувати з європейською пропозицією на сорти, придатні до переробки на картопле продукти, оскільки цей напрямок був новий для України, проте за останні роки вітчизняними селекціонерами було створено ряд сортів з необхідними біохімічними та фізіологічними показниками.
За останнє десятиріччя суттєво змінився попит споживача на картоплю різних груп стиглості.
Всі сорти картоплі поділяються на шість груп стиглості: надранні, ранньостиглі, середньоранні, середньостиглі, середньопізні та пізньостиглі. Цей поділ проведено за довжиною вегетаційного періоду, тобто періоду від посадки до повного відмирання бадилля.
Надранні сорти картоплі (Рів’єра, Аріель та ін.) відзначаються періодом вегетації 60-65 днів. Всім добре відомий вислів «картопля-сорокаденка», під яким розуміємо отримання повного врожаю на сороковий день. Однак, хотілося б розвінчати цей міф – період необхідно рахувати від сходів картоплі, а не від її посадки, а отже, від посадки цей період становить близько 60-65 днів. Тут треба бути уважним, оскільки досить часто, оригінатори вказують урожайність цих сортів на 40-45 день після сходів.
Ранньостиглі групи (сорти Нагорода, Чернігівська рання, Серпанок та ін.) мають вегетаційний період 80-100 днів.
Середньоранні сорти (Сувенір чернігівський, Повінь, Світанок київський та ін.)мають вегетаційний період 100-115 днів. У характеристиці цих сортів зазначається урожайність на 60-65 день після сходів.
Середньостиглі групи (сорти Придеснянська, Зоряна, Слов’янка та ін.) мають вегетаційний період 115-125 днів. У цих сортів накопичення урожаю проходить значно повільніше порівняно з надранніми, ранніми та середньоранніми. Проте за рахунок подовженого вегетаційного періоду може відбуватися значне збільшення кінцевої урожайності.
Середньопізні сорти (Тетерів, Астерікс та ін.) мають вегетаційний період 125-145 днів. Як і середньостиглі, середньопізні сорти формують вурожай у другій половині літа. Особливо високим він буде за сприятливих погодних умов цього періоду.
Пізньостиглі групи (сорти Темп, Ласунак та ін.) мають вегетаційний період понад 140 днів. Пізньостиглі сорти мало поширені та мало використовуються товаровиробниками. До Державного реєстру сортів рослин України занесено лише декілька таких сортів.
Ще одне досить гостре питання, щодо вибору сорту: який сорт кращий — вітчизняний чи зарубіжний?
Аби дати правильну відповідь, слід керуватися рядом аспектів.
Оскільки, все більшої популярності набувають сорти надранні та ранні, то під кінець зберігання, особливо при інтенсивному проростанні, різко погіршуються смакові якості бульб. І в цьому випадку має місце думка, що ранню продукцію картоплі можуть забезпечити лише сорти іноземної селекції, хоча це зовсім не так. Близько 50% сортів, виведених вітчизняними селекціонерами, є ранніми за групою стиглості і за врожайністю не поступаються закордонним.
Та і не треба нікому нагадувати, що українська картопля – найсмачніша. Такі сорти як Світанок київський, Придеснянська, Кобза, Повінь, Чернігівська-98, стали класикою смаку.
Помилковою є думка, що вся картопля, будь вона вітчизняної чи іноземної селекці, є високоврожайною в будь-яких кліматичних умовах. Кожен із сортів, занесених до Реєстру сортів рослин України, рекомендований для вирощування в тій чи іншій кліматичній зоні, оскільки кожен з них по-різному реагує на погодні умови, температурний режим, грунтові та інші показники. А ще, сорти, за своєю природою, бувають екологічно пластичні та мало пластичні. Деякі здатні давати високий урожай у різних зонах при різних екологічних обставинах, інші – лише в окремих зонах, що пояснює їх реакцію на зміну зовнішніх умов. Тому, все ж таки, потрібно підбирати сорт відповідно до всіх сприятливих та, можливих, не сприятливих факторах.
В умовах виробництва інколи досить швидко сорт втрачає свої господарські показники та продуктивність через високу сприйнятливість до хвороб або можуть виникати проблеми з підтримання сортової чистоти, коли сорт майже перестає відповідати потребам відмінності, однорідності та стабільності.
Існує кілька пояснень причин зниження продуктивності: старіння, накопичення токсинів, екологічне виродження, вірусологічне виродження.
Старіння. Хочеться відмітити, що нові сорти більш стійкі проти захворювань, ніж старі. Оскільки старі сорти картоплі не можуть витримати тиск нових рас та патотипів збудників хвороб, а відбір нових сортів картоплі здійснюється на новому, більш різноманітному, патогенному фоні. Тому вчені дійшли висновку, що виродження є прогресуючим старінням рослин, які розмножуються вегетативно і з часом втрачають свою життєздатність. При цьому старіє не окрема рослина, а весь сорт.
Накопичення токсинів. Однією з причин виродження картоплі є дія на рослину токсичних речовин маточної бульби. Токсичні речовини накопичуються у бульбах під час їх формування при високих температурах. У цей час у тканинах картоплі підвищується вміст отруйних речовин, які згубно впливають на живу протоплазму клітини.
Екологічне виродження. Головною причиною виродження картоплі, за даною теорією, є винятково несприятливі умови для рослини, що створюються при вирощуванні картоплі: невідповідність температурного і поживного режимів та інших екологічних факторів, що призводять до глибоких патологічних змін, які спадково передаються дочірнім бульбам .
Вірусологічне виродження. Картопля уражується близько 30-ма різноманітними вірусами, мікоплазмами, а також віроїдом веретеноподібності бульб (готика).
Багаті вуглеводами і водою картоплиння і бульби є сприятливим середовищем для розвитку патогенів, включаючи і віруси.
Вегетативне ж розмноження картоплі забезпечує можливість їх існування в активному стані впродовж тривалого часу в період вегетації у рослинах і бульбах, а в період зберігання — у бульбах.
Патогени викликають хвороби, які призводять до зміни фізіологічних процесів — дихання, фотосинтезу, утворення амінокислот, білків, вуглеводів, нуклеїнових кислот, вітамінів та багатьох інших речовин. Подібні зміни супроводжуються зниженням не лише врожайності, а й товарних, смакових і насінних якостей бульб.
Для запобігання появи цих негативних явищ періодично необхідно проводити сортооновлення та сортозаміну.
Проте в Україні терміни «сортозаміна» та «сортооновлення» для багатьох залишаються лише словами і проблема вирощування картоплі до 10 репродукції, вже незрозуміло якого сорту, в надії на те, що повториться продуктивність першого року вирощування, є все ж актуальною. Всі негативні фактори, що сприяють «виродженню» картоплі взаємопов’язані і проявляється в усіх зонах вирощування «другого хлібу», тому виробництво картоплі в усьому світі переведено на безвірусну основу з використанням найбільш ефективного на сьогодні методу апікальних меристем (оздоровлення).
Раціональне використання оздоровленого матеріалу є важливим етапом підтримання продуктивних якостей сорту в системі елітного насінництва картоплі. Елітне насінництво ведуть спеціалізовані насіннєві господарства, що мають ліцензію на їх виробництво, під контролем оригінатора сорту, і головним завданням яких є забезпечення прискореного розмноження насінного матеріалу картоплі при одночасному збереженні і підтримці його сортової чистоти, продуктивних ознак та посівних якостей. Тому, насіннєву картоплю сортів української та зарубіжної селекції слід купувати лише в науково-дослідних установах чи насінницьких господарствах, які мають відповідні документи на право її вирощування та реалізацію.
Щоб забезпечити найвибагливішого споживача, вирощуючи картоплю в господарстві, слід мати в сортименті по декілька сортів різних груп стиглості. Це дасть змогу отримувати стабільні врожаї не зважаючи на агрокліматичні умови року.
Проте необхідно пам’ятати, що для отримання високого врожаю підібір відповідного сорту – це тільки початок. Головне щоб цей сорт був справжнім, тобто еліта дійсно була елітою.
Адже, вірно стверджують, що сорт – це компроміс між вимогами до нього і тим як він їх задовольняє.
